ЗІРКА БРАЦЛАВЧАНКИ ГАЛИНИ ПОДЧАХИ
Рідні наші краї…Мальовничі степи… Тихий потік славної ріки Південний Буг… Привітні люди, які завжди радіють тобі і твоїм близьким … Так, це і є Брацлав – містечко, у якому народилася вона, скромна і смиренна, норовлива і мрійлива - то Галина Олександрівна Подчаха. Батьки майбутньої поетеси - агрономи на прізвище Ковальчуки - навіть не здогадувалися, що нащадкам нашим буде ким пишатися…
Саме любов до брацлавської землі, світлі спогади по чарівний світ дитинства і тепло батьківського краю надихнули Подчаху написати такі твори, з-поміж яких виділяються наступні : «Моя далека юність», «До рідного порога», «Льодохід» і «Тягне додому». В деяких з цих творів широко оспівується туга за рідним краєм і близькими людьми.
Молода Галинка понад усе любила свого батька, проте чорний 1938 рік забрав найріднішу людину дівчинки. Згодом вона напише про пекучу до болі смерть батька у вірші « Я не можу батька обняти».
Минали роки, наступила школа, а разом із нею попід руку прибігли її «побратими» : перше кохання, повсякденні турботи і чималі перемоги.
Проте так звані «побратими» часто мінялись місцями із людськими ворогами: гіркими сльозами в подушку, болючим розчаруванням і нестерпним програшем.
Закінчивши брацлавську школу подалась наша землячка підкорювати перлину Чорного моря - місто Одесу, де навчалась в педагогічному університеті. Роки, проведені в ньому, неначе той дрібнесенький пісочок, що так швидко сиплеться у пісочному годиннику.
Саме в Одесі Галина Олександрівна зустріла свою кохану людину – Миколу Подчаху, який невдовзі допоможе жінці відкрити той загадковий, інтимний світ любовної лірики. Світ, у якому немає меж між симпатією, закоханістю та коханням. Світ, який ти створюєш сам, читаючи твори талановитої людини.
Про чисте, як кришталь кохання цих двох людей можна говорити години, проте досить прочитати вірші «Спішу на побачення», «Я тебе шукаю», «Тільки ти», і стає зрозуміло, що молода Галина була ніжною натурою, яка іноді добавляла до своїх творів спеції під назвою «пристрасть». Зрозуміло, що любовна проза дівчини на той час не знала меж, адже саме таке почуття, як кохання, змушує людину творити дива, дива, на які ти не був здатен навіть у найсміливішому сні.
Добірний арсенал вишуканих творів потеси заслуговує неабиякої поваги. Я особисто порівнюю Галину Олександівну із ткою собі зіркою, яка вдало освітила вірний шлях іншим, зіронькам, що ще не спалахнули.
А галактика, де пустила свої перші промені талановита українка - то Брацлавщина.
Марія Людва
Немає коментарів:
Дописати коментар