На полях боїв, зазвичай, немає ніяких засобів для людського повноцінного існування. Солдат не має змоги нормально і вдосталь харчуватися, хоча потребує цього більше, ніж у звичайних умовах.І лише сто років тому Антонові Федоровичу Турчановичу вдалося полегшити солдатське життя, можна навіть сказати : йому вдалося нагодувати усі армії світу.
Від доісторичних часів і аж до початку ХХ століття їжа на полях боїв готувалася на вогнищах і в котлах, що їх перевозили в обозах.
Так чинили і українські козаки під час своїх походів.
Та й на Січі для приготування їжі використовували мідні і чавунні котли, які підвішувалися залізними гаками над кабицями, що стояли в сінях усіх куренів. Варив їжу курінний кухар.
Кухареві допомагали хлопчики, які носили до куреня воду, тримали з чистоті котли й посуд .
Тричі на день в кожному курені готувалася гаряча страва, розливалась у ваганки і розставлялася по краях стола. Після обіду козаки хрестилися, дякували отаманові та кухарю.
В кого були гроші, кидали дрібні монети в карнавку для закупівлі продуктів на наступний день.
У російській армії під час війни 1812 року започаткували централізоване забезпечення солдатів продовольством. Але приготування їжі залишалося обов’язком самих солдатів.
І в мирний і в воєнний час російські солдати намагалися всякими способами гарно поїсти у родинах, у яких квартирували. Тому часто ставали героями народних анекдотів, гумористичних оповідань, комедій, водевілів зокрема і українських письменників першої половини ХІХ століття.
На межі ХІХ та ХХ століть у військовому міністерстві Росії зрозуміли, що їжа відіграє надзвичайно важливу роль у житті кожного солдата, особливо у ході боїв. Саме тому і оголосили відповідний конкурс для вирішення цього питання. Конкурс підштовхнув нашого земляка Антона Федоровича Турчановича до розробки креслень задуманої ним кухні на колесах. На той час він обіймав посаду заступника командира з господарської частини 12-полку, який розміщався у Жмеринці.
Його прагнення покращити становище військових згодом призвело до виготовлення польової кухні. Сталося це 1903 році. «Кухня - пекарня - кип’ятильня» - офіційна назва винаходу Турчановича. За це він отримав «патент на привілеї» за номером 12256.
Великий винахідник походив із родини збіднілих дворян. Народився у Козелецькому уїзді Чернігівської губернії. Військову службу почав рядовим російської армії 1875 року. У ній він прослужив 40 років.
Під час російсько-турецької війни отримав перший офіцерський чин . Був нагороджений солдатським Георгіївським хрестом 4-го ступеню за мужність, виявлену в складі корпусу генерала М.Скобелєва під Плевною.
Брав участь у китайській та японській кампаніях.
У 1913 став Вінницьким повітовим військовим начальником. У ранзі полковника в 1915 вийшов у відставку. За роки служби нагороджений багатьма орденами .
Польові кухні згодом пройшли і всю другу світову війну. Поряд з розвідниками, льотчиками військові кухарі ставали героями мистецьких творів. Популярним персонажем кількох агітаційних сюжетів та повнометражного фільму став кухар Антоша Рибкін.
...Дельный, что и говорить,
Был старик тот самый,
Что придумал суп варить
На колесах прямо...-
так про нашого земляка у поемі «Василий Теркин» писав поет Олександр Твардовський. Як не дивно, серед кухарів Червоної Армії періоду Другої Світової війни було багато українців. Певне, в багатьох наших співвітчизниках тече кров іще кошоварів Запорізької Січі. Навіть у наш час вдосконалена кухня Турчановича використовується в армії, виручає геологів і рятувальників.
Останні роки життя Антон Турчанович провів у сім’ї молодшої доньки у Брацлаві. Нещодавно віднайшли могилу видатного земляка, і тепер всі мають змогу вшанувати його пам'ять та покласти квіти.
А ще квіти можна покласти до пам’ятника, що теж недавно відкрили у центрі Брацлава.
Як писала одна з газет, давно вулиці Брацлава не бачили такої кількості людей! З державними прапорами, під духовий оркестр, дорослі і малі брацлавчани пройшли святковою ходою від монументу на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні до нового пам’ятника польовій кухні. Панував піднесений настрій, гордість за славного земляка.
На мітингу виступали керівники Немирівського району, народні депутати України
А Георгій Леонідович Турчанович, онук Антона Федоровича, процитував улюблену фразу свого діда: «Кожна людина насправді є такою, якою вона повинна стати!». Добрі напутні слова для всіх нас…
Катерина Підрушняк
Немає коментарів:
Дописати коментар