ЯСТРУБИНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ: ШИПШИНОВИЙ СПОМИН

  Осінь. Усе навкруги зів´яло. Лише кущ шипшини червоніє. Гілки шипшини оповиті  незвичайною павутиною, в якій ніби  заплутався час.

   
   Той час, коли тут жили наші предки,  пасли худобу, сіяли жито, випалювали посуд. 

   А зараз навколо нікого немає. Ні з ким поговорити. Панує тиша.

 Аж ось із-за горба вигулькнуло кілька косуль. Побачивши людину, почали тікати на своїх тоненьких ніжках. Тікаючи, поверталися головами назад, дивлючись у наш бік.

   І знову самотність. Ти залишаєшся зі своїми думками... 
  Маленький струмок тече із-під землі. Він виглядає з-під бузинового куща. Перехлюп  його води тішить сердце. Можна дивитися на плин струмка, як на плин часу.

  Пора вирушати додому, а не хочеться. Ідучи, дивишся через плече назад і  згадуєш косуль, дерева й вічного струмочка, що тече з минулого в майбутнє.
                                   Вікторія Сирота